Як харчувалися класики: що їв Михайло Коцюбинський?

Що ми знаємо про Михайла Коцюбинського? Тіні забутих предків, Fata Morgana, Ялинка. Естет, інтелігент, «людина тонких почуттів». Але не все так просто. Дослідниця Соломія Павличко якось звернула увагу, що його реальне життя можна було описати іншими словами: пристрасть і їжа. 

Такого висновку вона дійшла, вивчивши його листування з двома жінками: дружиною Вірою Коцюбинською та коханкою Олександрою Аплаксіною. Справді, в цих текстах повно і описів їжі, і гастрономічних метафор. Найчастіше, еротичних (він весь час порівнює свою пристрасть з невгамовним апетитом та обіцяє з’їсти своїх жінок).

Але повернемося до страв та продуктів. Він з надзвичайною деталізацією описує своїй дружині, що і коли він їв та як почувався після цього. Наприклад, він чи не щоденно звітував про те, що подавали до столу під час його канікул в родині Євгена Чикаленка в 1908 році. Йому до вподоби «м’ясо, кава, солодке морозиво». Його трохи бентежить кількість «вареного, смаженого та печеного» (сучасні нутриціологи його розуміють!). І він, на щастя, почувається добре після незвичної вечері з сардинами, баликом, маринованими карасями, раковим холодцем та питним медом.

Ранок він проводить майже так, як сучасні блогери: з шостої гуляє, а потім готує поживний сніданок: яйця, печену картоплю, молоко, каву або чай. Вигадує страви зі спаржею та салатом. Загалом цінує просту, але смачну сезонну їжу. 

На Капрі він дивується, що тут навіть в січні на обід подають зеленину, молоду квасолю, горошок, салат, цвітну та звичайну капусту, немов це літо. Не менше його захоплює кількість фруктів: «Щодня їм апельсини, що подають просто з дерева, з листям на гілках, соковиті, ароматні та солодкі, яких ми не їмо у себе. Пожираю персики, абрикоси, сливи, мигдаль (ще зелений, але тим смачніший), черешні».

На острові він вишукано їсть та непогано відпочиває: то бере участь у грандіозній риболовлі, то йде на весілля, де танцюють тарантелу та п’ють вино.

Від вина він без поважної причини взагалі не відмовляється. З Відня пише: «Я, припустимо, зараз не п’ю вина та кави, але це тільки тому, що в моєму готелі вина не дають…, а каву я замінив какао, яке тут напрочуд смачно готують. При нагоді питиму і вино, і каву».

 До речі, з вином, точніше, з виноградом, пов’язана окрема сторінка його життя. Ще наприкінці ХІХ століття він працював в Одеській філоксерній комісії, а згодом у Кримському філоксерному комітеті. Його завдання полягало в тому, щоб знаходити виноградники, вражені філоксерою, та обробляти їх, щоб запобігти поширенню епідемії.

В художніх творах Коцюбинського, як і в листах, їжі багато. Вона ніби «підсвічує» почуття героїв. Коли читаємо про закоханих, то «гаряча пара від галушок знімається над мискою, стіл неначе веселішає». Коли читаємо про нелюбих, то «бараболя з юшкою задубіла в холодній печі».

Як описати затишок в трьох коротких реченнях? «В печі тріщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова, крутила голубці на вечерю. Василько сидів долі та м’яв мак до куті».

 Як описати біль? «І раптом дух смачного, ситого борщу війнув на неї звідкись. Вона їла такий борщ, як служила у панів. Давно це було, а тепер згадалося, живучи на картоплі. Маланка сідає і знов кладе чорні руки на коліна».

 Є у Коцюбинського й твір, який ніби спеціально створений для акцій веганів та зоозахисників. В ньому «старий двадцятипятилітній парубок», втомлений від ресторанів та інших «фабричних форм годування людей», їде в гості до своєї родини. Родина чекає на нього і хоче висловити любов, як вміє: готує стіл, що буде ломитися від м’яса. Але прості дії «порізать печінку… сточити кров… вимить кишки…» викликають у героя шок. А коли він на власні очі побачив, як спеціально для нього забивають молоде порося, вже не зміг їсти за столом нічого, крім паски.