Тарас Шевченко: «жрець» ліберального алко-клуба

Хотіли б піти на бар-кроул з Тарасом Григоровичем? «Щирий жрець спіртуозностей», великий поет та символ нації, вмів поєднувати інтелектуальні розмови та алкогольні розваги. Навіть був почесним учасником алко-клуба «мочиморд» (іноді ще називають «мочемордій»).

Про цей бік його життя майже не заведено говорити: навіть деякі знайомі поета ставилися до «мочиморд» вкрай скептично. Хоча дослідник Михайло Новицький, який глибоко вивчав цю тему ще 100 років тому, зазначав, що йшлося про щось більше, ніж просто випивку: це була ліберальна  спільнота, де за чаркою обговорювали фундаментальні питання від політики до мистецтва.

Хто такі «мочиморди»? 

Склад клубу був неабиякий.
«Генеральним старшиною» був український історик та етнограф Микола Маркевич; той самий, який в 1860 видав велике дослідження про кухню та напої українців.
«Генеральний обозний» — Віктор Мочеморденко, тобто Закревський. Нащадок шляхетського року. Шевченко якось намалював його шаржовий портрет, а в листуванні щиро бажав йому, що сам Бахус допоміг приятелю «тричі по тричі морду намочити», тобто добряче випити.
А ще ж були художник граф Яків де Бальмен, поет Віктор Забіла та багато інших!Вони пародіювали обряди масонських лож, створювали жартівливі титули та відповідні відзнаки: чи то келих на шиї, чи то штоф через плече.

Вважають, що Тарас Шевченко познайомився та залюбки проводив час з таким товариством в 1843-44 роках. Саме тоді він вперше повернувся з Петербурга, багато подорожував українськими містами та видав серію офортів «Живописна Україна».

Існує думка, що саме під час такого невимушеного спілкування з мочимордами «Шевченко наслухався вільних, сміливих думок», і що це богемне спілкування неабияк вплинуло на його світогляд. До речі, якось у членів клубу були серйозні політичні проблеми через тост «За французьку республіку!», але це вже інша історія.

І що вони пили?

Ми можемо тільки здогадуватися та за уривками листувань і спогадів реконструювати, про що саме говорили «мочиморди» на зібраннях, але завдяки тому ж таки Чужбинському добре знаємо, що вони пили.

Ром, пунш, глінтвейн, «білу, красну, солодку» горілку (так, ймовірно, називали настоянки), та й взагалі всі алкогольні напої вважалися гідними, окрім «звичайної горілки». Якщо ситуація була критичною та інших напоїв під рукою не було, в горілку кидали гривенник і так робити її «придатною до шляхетного споживання».

 Футурист Ґео Шкурупій та «Мочиморди»

Річ у тім, що тему «мочиморд» досліджував футурист Ґео Шкурупій. так-так, той самий, на слова якого використали в новій пісні Klavdia Petrivna і Артем Пивоваров.
Він навіть писав роман «Мочиморди», та не встиг завершити. Проте нащадкам залишилися 5 розділів під назвою «Повість про гірке кохання поета Тараса Шевченко».

В ній він дуже драматично описує, як Шевченко стає частиною цього «вищого світу», і що в цей час він міг відчувати.

«Він з задоволенням дивився, як купчики одчайдушно нищили горілку. Це йому подобалось… Тісний гурток розумних і благородних людей, що були гуманні й чесні, незважаючи на своє поміщицтво, куди потрапив Шевченко, перебуваючи у Волховської, мав за свій девіз “in vino veritas”.

…Ці славні люди розважалися пляшкою вина, будуючи різні пляни соціяльного й національного визволення України, разом з цим залишаючись панами з усіма їхніми самодурствами й витівками. Члени цього гуртка були приємні співбесідники протягом цілого дня, через що вони могли випивати дуже багато й лише ввечері напивалися до такого стану, коли язик присихає в роті й в очах стрибають чортики».

А що пив Шевченко поза цим товариством?

Шампанське, херес, мадеру, горілку… Принаймні, саме ці напої чи не найчастіше фігурують в «Щоденнику». Наприклад, він описує як один з замовників картин (до речі, людина не добра, бо не розплатився за роботу) влаштовував в студії митця сніданки з сотнями устриць, телятиною, портером, джином та шампанським.

Згадуючи численні обіди та вечері у знайомих в різні роки, Шевченко пише то про те, як вони «освятили радісну зустріч пляшкою шампанського», то про те, як з хорошими людьми він випив горілки й «ледь не нализався, як Селифан».

А ще в його спогадах є історія про чудовий фуд-перінг: Шевченко зі смаком та явним задоволенням описує, як він випив «фундаментальну рюмку горілки», закусив молодою редькою та, натхненний, перейшов до власноруч приготованої шинки, що неабияк його потішила. Тож, смачного!